јндр≥йјндр≥й Ѕр≥цин ћахл≥н ѕетро, –уда ќлена*.
—учасн≥ еп≥чн≥ виконавц≥ та автентична кобзарська традиц≥¤ в ”крањн≥

   ¬≥д самих початк≥в свого ≥снуванн¤ фольклористика скеровувала свою увагу переважно на ¤вища, ¤к≥ в≥дход¤ть у минуле. ћожливо, одн≥Їю з головних причин цього було те, що ¤к наукова дисципл≥на вона виникла на хвил≥ романтичного п≥днесенн¤. ћи ж у цьому пов≥домленн≥ хочемо розгл¤нути сучасне ¤вище, ¤ке поки ще не привернуло належноњ уваги фольклорист≥в. …детьс¤ про еп≥чне виконавство, викликане до житт¤ нац≥ональним п≥днесенн¤м в ”крањн≥ ≥ пов'¤зане з питомою кобзарською традиц≥Їю, ¤ка припинила своЇ активне функц≥онуванн¤ ще на початку XX ст.
ѕогожого л≥тнього дн¤ на вулиц¤х  иЇва можна побачити сп≥вак≥в-бандурист≥в. Ќауковц≥ часто вважають так≥ ¤вища вторинними, не вбачають в них про¤в≥в спонтанного й автентичного процесу продовженн¤ традиц≥њ, а в аудитор≥њ слухач≥в панують р≥зн≥ погл¤ди - в≥д ц≥лком байдужого ставленн¤ до в≥двертого захопленн¤. ћи не спод≥ваЇмос¤ дати в≥дпов≥д≥ на вс≥ питанн¤, пов'¤зан≥ з оц≥нкою творчост≥ сучасних виконавц≥в-бандурист≥в, проте нам видаЇтьс¤, що дл¤ того, аби зрозум≥ти, чи належать вони до традиц≥йноњ культури ≥ ¤ке м≥сце в н≥й пос≥дають, необх≥дно спершу зрозум≥ти характер њх творчого мисленн¤ в процес≥ виконанн¤, т≥сно пов'¤заний з њх соц≥альним становищем та ставленн¤м до виконавства.
ћетодика, розроблена ј. Ћордом у процес≥ досл≥дженн¤ творчост≥ п≥вденнослов'¤нських еп≥чних виконавц≥в, п≥дказала нам напр¤м пошуку шл¤х≥в розв'¤занн¤ ц≥Їњ проблеми.
ќб'Їктом спостереженн¤ стала група молодих бандурист≥в - учн≥в ћиколи Ѕудника, ¤кий, в свою чергу, завд¤чуЇ своњми знанн¤ми та навичками традиц≥йного виконавства в≥домому художнику та "старосв≥тському бандуристов≥" √еорг≥ю “каченку. «годом ми зац≥кавилис¤ й ≥ншими виконавц¤ми, котр≥ вважають себе учн¤ми й посл≥довниками √еорг≥¤  ириловича. « одного боку, ус≥ вони представл¤ють одну хвилю, ¤ка Ї спробою продовжити кобзарську традиц≥ю, та, безсумн≥вно, кожен з них в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших ставленн¤м до виконанн¤ твор≥в, репертуаром та його походженн¤м, використанн¤м музичних ≥нструмент≥в. ¬они р≥зн≥ за в≥ком та р≥внем осв≥ти.
ѕерше питанн¤, ¤ке перед нами постало, стосуЇтьс¤ того, ¤к виконавц≥ ставл¤тьс¤ до своЇњ справи, ¤к визначають свою д≥¤льн≥сть ≥ називають себе. ¬они св≥дом≥ того, що нин≥шнЇ покол≥нн¤ виконавц≥в в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д кобзар≥в минулого, проте й прагнуть, щоб њх в≥др≥зн¤ли в≥д ≥нших бандурист≥в, зокрема тих, хто маЇ профес≥йну музичну осв≥ту, не спов≥дуЇ традиц≥йних принцип≥в. ÷е в≥дчутно в багатьох њхн≥х висловлюванн¤х. «окрема, ћихайло Ѕудник говорив про себе та своњх однодумц≥в ¤к про представник≥в "традиц≥йного кобзарства". …ого "учн≥ взагал≥ не називають себе кобзар¤ми, а лише бандуристами. ћожливо, таке ставленн¤ виховане њхн≥м вчителем та попередником √еорг≥Їм “каченком, ¤кий також не називав себе кобзарем. Ќав≥ть сторонньому спостер≥гачев≥ пом≥тне любовне й шанобливе ставленн¤ цих виконавц≥в до справи.
ƒл¤ кобзар≥в минулого њх виконавська д≥¤льн≥сть передус≥м була засобом дл¤ ≥снуванн¤, нав≥ть, ¤кщо попри сл≥поту, вони й могли виконувати ¤кусь ≥ншу роботу. —п≥вц≥, з ¤кими ми мали нагоду посп≥лкуватись, здеб≥льшого грають на вулиц¤х ("кобзарюють") через любов до своЇњ справи, бажанн¤ в≥дтворити минулу традиц≥ю та в≥дродити њњ славу; здобуванн¤ ж грошей не Ї першор¤дною метою, хоча вони не в≥дмовл¤ютьс¤ в≥д такого зароб≥тку. —постереженн¤ за виконанн¤ми на вулиц≥ показуЇ, що реакц≥¤ на на¤вн≥сть вд¤чноњ аудитор≥њ та ставленн¤ до заробл¤нн¤ грошей у такий спос≥б не однаков≥ у р≥зних сп≥вц≥в. ћи спостер≥гали, ¤к одн≥ виконавц≥, пристосовуючись до потреб невибагливоњ аудитор≥њ, а, власне, часом ≥ до в≥дсутност≥ цих потреб, виконують роль своЇр≥дного етн≥чного символу ≥ не в останню чергу дл¤ ≥ноземц≥в-турист≥в, тому њх репертуар досить спрощений, попул¤рний, включаЇ в≥дом≥ твори, аж до залученн¤ п≥сень л≥тературного походженн¤ та авторських, тому вони задовольн¤ютьс¤ платою, ¤ка може ≥ не бути св≥дченн¤м уваги та ≥нтересу слухач≥в. ƒл¤ ≥нших же зац≥кавлена аудитор≥¤ Ї неодм≥нною умовою, а точн≥ше спонукою до виконанн¤, плата ж в≥д, Ќезац≥кавленого слухача сприймаЇтьс¤ ¤к образа. ÷¤ риса св≥дчить про / њх фольклорне мисленн¤, ¤ке так часто ви¤вл¤Їтьс¤ в тому, що текст постаЇ ¤к в≥дгук на потреби аудитор≥њ, ≥ завжди спостер≥гаЇтьс¤ в робот≥ з питомими нос≥¤ми фольклору - казкар¤ми, опов≥дачами тощо. ћи поки що маЇмо недостатню к≥льк≥сть матер≥ал≥в, щоб остаточно твердити про характер сп≥вв≥дношенн¤ творенн¤ та в≥дтворенн¤ в процес≥ виконанн¤, проте ≥ опитуванн¤, ≥ повторн≥ записи св≥дчать про значну роль аудитор≥њ та њњ вплив на виконавц≥в ≥ њхн≥ твори. ¬ одних випадках вона спонукаЇ до механ≥чного в≥дтворенн¤, а в ≥нших, навпаки, - до творенн¤ в ун≥сон настро¤м слухач≥в. ÷ей важливий аспект вимагаЇ тривалих та глибоких спостережень над взаЇмод≥Їю виконавц≥в та аудитор≥њ. —ам≥ ж сп≥ваки св≥дчать про зм≥ни в текст≥ та композиц≥њ твору, ¤к≥ Ї, на њхню думку, ц≥лком законом≥рним в≥дгуком на настр≥й аудитор≥њ. ѕовторн≥ записи виконань у природному контекст≥ та пор≥вн¤нн¤ њх з просп≥ваними "на замовленн¤" досл≥дник≥в та диктованими текстами маЇ дати ц≥кавий ≥ вагомий матер≥ал дл¤ остаточних висновк≥в.
ќдн≥Їю з визначальних рис кобзарськоњ традиц≥њ минулого було те, що кобзар≥ були народними профес≥оналами1 ≥ спец≥ально навчалис¤, перш н≥ж стати повноправними виконавц¤ми еп≥чних твор≥в2. як св≥дчать збирач≥ й досл≥дники минулого стор≥чч¤, що мали змогу сп≥лкуватис¤ з численними нос≥¤ми питомоњ кобзарськоњ традиц≥њ, ще до того, ¤к вона зазнала занепаду, початк≥вц≥ здобували знанн¤ в середовищ≥ зр≥лих кобзар≥в-профес≥онал≥в, де прот¤гом к≥лькох рок≥в њх навчали текст≥в та мелод≥й дум, псальм≥в тощо ≥ нав≥ть власноњ, "леб≥йськоњ", кобзарськоњ мови. Ќавчанн¤ було усним через сл≥поту та неграмотн≥сть учител≥в ≥ учн≥в. ¬иконавц≥, з ¤кими ми сп≥лкувались, також мали школу √еорг≥¤ “каченка та його учн¤ ћиколи Ѕудника, однак, звичайно, це не кобзарська школа, ¤к це було в минулому, хоча вс≥ учн≥ й зазнали значного впливу вчител¤ у репертуар≥, манер≥ гри, формуванн≥ традиц≥йних у¤влень про закони виконавства. ƒехто з виконавц≥в маЇ музичну осв≥ту ≥ нав≥ть зак≥нчив школу бандурист≥в, ¤ка Ї своЇр≥дним навчальним закладом, що пропагуЇ народн≥ традиц≥њ. Ѕ≥льш≥сть сп≥вак≥в, однак, не отримували профес≥йноњ осв≥ти. « опитуванн¤ ми зрозум≥ли, що њх навчанн¤ в≥дбувалос¤ шл¤хом фольклорноњ усноњ передач≥ текст≥в та мелод≥й в≥д учител¤ учнев≥. «деб≥льшого тексти передавались не шл¤хом диктуванн¤ та скрупульозного заучуванн¤, а в результат≥ частого виконанн¤ та слуханн¤ або ≥нод≥ й прослуховуванн¤ магн≥тофонних запис≥в, зроблених в≥д певних виконавц≥в, та при цьому мелод≥¤ завчалас¤ також на слух3. ѕроте, пор¤д з традиц≥йною передачею твор≥в шл¤хом усноњ трансм≥с≥њ, виконавц≥ звертаютьс¤ часом ≥ до опубл≥кованих текст≥в4. ¬изначальним тут, на нашу думку, с не усний чи писаний характер джерела (хоча й це дуже важливо), а те, ¤к ставитьс¤ виконавець до твору: чи намагаЇтьс¤ в≥н завчити найдосконал≥ший вар≥ант ≥ в≥дтворювати його без зм≥н в р≥зних ситуац≥¤х та аудитор≥¤х, чи творчо ставитьс¤ до нього, намагаЇтьс¤ пристосовувати до потреб конкретного виконанн¤. “е, що ми знаЇмо про сп≥вак≥в на цьому етап≥ спостережень, св≥дчить, що характер њхнього ставленн¤ до текст≥в такий, ¤к ≥ в усних еп≥чних виконавц≥в. ≤ нав≥ть тод≥, коли вони поповнюють св≥й репертуар фольклорним текстом, в≥днайденим у книжц≥, а не почутим ≥з вуст ≥ншого сп≥вака, то зм≥нюють тв≥р у традиц≥йному русл≥.
Ќамагаючись спостерегти, ¤к у процес≥ виконанн¤ ви¤вл¤ютьс¤ особливост≥ навчанн¤ усним шл¤хом, ми попросили к≥лькох виконавц≥в в≥дтворити щойно виконан≥ тексти п≥сень без музичного акомпан≥менту. ≤ хоча к≥льк≥сть проведених запис≥в ще недостатн¤ дл¤ остаточних висновк≥в, проте ми побачили, що часом словесний текст не може бути в≥дтворений або в≥дтворюЇтьс¤ з труднощами виконавцем (це част≥ше спостер≥гаЇтьс¤, коли репертуар поповнювавс¤ виключно усним шл¤хом). ¬ ≥ншому випадку в≥н в≥дтворюЇтьс¤ з намаганн¤м зберегти ритм≥чний малюнок твору, що й п≥дтверджуЇтьс¤ подальшими опитуванн¤ми (це спостер≥гаЇтьс¤, коли поповненн¤ репертуару в≥дбувалось ≥ через писемн≥ джерела). ≤нтерв'юери зазначають, що все одно мають подумки "програвати" мелод≥ю. « ≥ншого боку, ми побачили, що коли текст запозичуЇтьс¤ усним шл¤хом, то б≥льш "в≥льним" стаЇ поводженн¤ ≥з ним. ÷е зумовлено тим, що, засвоюючи текст усним шл¤хом (в результат≥ багаторазового прослуховуванн¤), виконавець засвоюЇ не просто тв≥р, але й стереотип його в≥дтворенн¤ та вар≥юванн¤ п≥д час виконанн¤. ≤ нав≥ть ¤кщо тексти вивчен≥ з писемних джерел, то усн≥ стереотипи поводженн¤ з творами пом≥тн≥ й тут. “аким чином, ми стикаЇмось ≥з досить ¤скравими дом≥нантами художнього мисленн¤ виконавц≥в.
¬ир≥шальним при анал≥з≥ творчоњ роботи виконавц¤ маЇ стати пор≥вн¤нн¤ текст≥в твор≥в у р≥зних його виконанн¤х та роль формульноњ композиц≥њ в процес≥ сп≥ву. ¬ р≥зних етн≥чних традиц≥¤х та в р≥зних жанрах цей процес ви¤вл¤Їтьс¤ своЇр≥дно, проте нема сумн≥в≥в щодо формульного характеру фольклорноњ мови та виконавства-творенн¤ ¤к такого на в≥дм≥ну в≥д виконанн¤ авторських текст≥в профес≥йним виконавцем "з≥ сцени". ћи поки не наважуЇмос¤ робити висновки про роль формульност≥ в процес≥ творенн¤ та в≥дтворенн¤, адже ц¤ робота вимагаЇ значноњ к≥лькост≥ матер≥алу, проте вже зараз можна твердити, що процеси запам'¤товуванн¤ ≥ стаб≥льного в≥дтворенн¤ "найкращого" зразка не властив≥ цим виконавц¤м. ÷е, на нашу думку, Ї ≥стотною п≥дставою дл¤ того, щоб вважати њхню творч≥сть ¤вищем усноњ традиц≥њ.
1 √рица —.…. Ќародний профес≥онал≥зм //ћистецтво та етнос: культуролог≥чний аспект. -  ., 1991. - —. 5-35.
2 √римич ћ. ¬иконала украњнських дум //–одов≥д - 1992. -„исло 3. -—. 14-21; „исло 4 -—. 18-25. 1 ѕор.: "Ќаука дум - се перш за все засвоЇн≥й певного поетичного багажу, готових фраз, з ¤ких складаЇтьс¤ текст у момент сп≥ванн¤ за певним вивченим планом" (див.: √рушевська  . ѕереднЇ слово // ”крањнськ≥ народн≥ думи. - “. 1. -  ., 1927). 4 “аке лише можна в≥дзначити в багатих еп≥чних традиц≥¤х, коли вони переход≥ть на репродуктивну стад≥ю функц≥онувати. ‘.  олесса в≥дзначав на початку стор≥чч≥: "ћ≥сце кобзар≥в давньоњ школи займають кобзар≥ нов≥шого типу, п≥ переймають п≥сн≥ й думи по часта п усного переказу, а по части ≥з друкованих зб≥рник≥в та в≥д письменних людей" (див.:  олесса ‘. ”крањнськ≥ народн≥ думи. - Ћьв≥в, 1920. - — 60. ” рос≥йськ≥й билинн≥й традиц≥њ початку стор≥чч¤ це так було такий поширеним, що нав≥ть дозволило згодом створити покажчик залежних в≥д л≥тературних джерел текст≥в (див.: Ќов≥шоњ ё. ј. Ѕилина и книга: ”казатель завис¤мых от книги билинних текстов. - ¬≥льнюс, 1993).

*ћ≥жнародна наукова конференц≥¤ присв¤чена пам'¤т≥ ‘. олесси та ј.Ћорда.  ињв 8-14 вересн¤ 1997 року.

<<назад